Мене звати Юлія, мені 44 роки, я живу в Києві. Коли я згадую себе кілька років тому, я бачу зовсім іншу жінку — не лише через розмір одягу, а через втрату енергії, постійну втому і сором за своє тіло. Моя боротьба з вагою почалася після третього пологів: через проблеми зі щитоподібною залозою мені видалили її частину і призначили довготривале гормональне лікування. Спочатку вага була в межах 75–80 кг при зрості 158 см — із тими формами, які я навіть думала називати «жіночими». Але з часом цифри на вагах стрімко росли — 85, 90, 96… а потім і всі 128 кг. Одяг перетворився на тісний тент, дихання сповільнилося, з’явилися задишка, мігрені та скачки тиску.
Я намагалася впоратися сама: дієти, тренажерний зал, обмеження в їжі. Іноді це допомагало — як, наприклад, коли дієтолог призначив кетодієту і я скинула близько 20 кг. Але це супроводжувалося сильним випадінням волосся і ламкістю нігтів, тому дієту довелося припинити. Повернення до звичного життя й домашньої кухні (а мама, яка переїхала до нас, щодня пекла так, що неможливо було відмовитися) швидко повертало кілограми. Я відчувала себе безсильною — на прогулянки з собакою чи ранкові пробіжки вага практично не реагувала.
Коли лікарі на обстеженні виявили підвищений інсулін — переддіабетичний стан, а ІМТ перевищив 35 (II ступінь ожиріння), стало ясно: ризики для здоров’я серйозні. Препарати для схуднення були мені протипоказані через супутні проблеми, і саме тоді мені запропонували баріатричну операцію. Я довго вагалася — боялася ускладнень, довгого відновлення, але прагнення повернути собі життя й уникнути діабету виявилося сильнішим.
Операцію мені виконали в Києві — лапароскопічне гастрошунтування під керівництвом Таіра Емір-Усеїнова. Підготовка тривала два тижні: аналізи, узгодження з ендокринологом, терапевтом та окулістом, низьковуглеводна дієта. Я потрапила до стаціонару 12 листопада 2024 року, а 14 листопада — сам хірургічний день. Тривала операція близько півтори години. Після наркозу перші години були розмитими, потім — реанімація, крапельниці, контроль болю й поступовий перехід у палату.
Перші дні були найбільш складними морально: не можна їсти, лише дихальні вправи й маленькі кроки до туалету. На другий день дозволили ковток води та відвар шипшини, на третій — курячий бульйон. Через тиждень я вже була вдома і вчилася жити по-новому: 5–6 маленьких прийомів їжі на день, рідка і протерта їжа спочатку, потім — поступове введення більш щільних продуктів. До 20-го дня з’явилася подрібнена відварена куряча грудка з картоплею, через близько 2,5 місяця — звична варена, парова чи печена їжа без жирного, гострого та копченого, а через приблизно 4 місяці більшість суворих обмежень зняли.
Ефект був швидким і реальним: через місяць після операції я важила 110 кг, ще через три тижні — 100 кг. І ось, через понад 10 місяців, на моїх вагах — 78 кг. Понад 50 кг пішло. Коли я приміряла новий одяг — відчула, що повертаюся до себе. Знову люблю дивитися в дзеркало.
Але разом із радістю прийшло й усвідомлення — це не кінець, а початок. Я веду щоденник харчування, щомісяця відвідую дієтолога, ретельно контролюю порції. Апетит дійсно знизився: інколи один зайвий шматочок понад 190–200 г викликає біль у шлунку, і тоді доводиться приймати «Но-шпу» або «Баралгін». Для підтримки травлення інколи використовую «Мезим». Але мій лікар підкреслив: головне не повна відмова від задоволень, а помірність. Тому я дозволяю собі раз на тиждень невеликий «чітміл» — шматочок морозива, маленький батончик «МілкіВей» або мамин пиріжок з яблуками. Іноді ділюся з дітьми піцою чи суші — але строго в межах.
Що я зрозуміла за цей рік найголовнішого? По-перше: операція — це інструмент, а не чарівна пігулка. Без зміни звичок і дисципліни результат не закріпиться. По-друге: підтримка медиків — неймовірно важлива. Мій лікар, медсестри, дієтолог і близькі допомогли пройти важкі моменти. І по-третє: терпіння та ніжне ставлення до себе — ключі до успіху. Інколи необхідно дозволити собі помилки, але важливо не здаватися.
Сьогодні я не лише викинула старі футболки, а й повернула радість руху, увагу до свого здоров’я і впевненість у собі. Мій шлях триває: щоденні дрібні вибори, контроль харчування, регулярні обстеження й любов до себе — ось що робить нове життя справжнім. Якщо моє свідчення може стати чиєюсь підтримкою або натхненням — я щаслива ділитися ним.
FAQ — відповідаю на найпопулярніші питання, які мені задають
1. Чи боляче було і скільки часу тривало відновлення? Перші доби були найважчими — слабкість після наркозу, крапельниці, дискомфорт. Я пробула в стаціонарі 7 днів. Повернення до звичної активності зайняло кілька тижнів, а повне відновлення залежить від індивідуального стану й рекомендацій хірурга.
2. Яке було харчування в перші тижні? Спочатку тільки рідини (бульйони, відвари), потім перетерта/пюреподібна їжа. Поступово вводили йогурти без добавок, перетерту м’ясну їжу. Через кілька тижнів — варена/парова їжа, без жирного та гострого. Їжа маленькими порціями 5–6 разів на день — обов’язково.
3. Скільки кілограмів можна очікувати втратити? Різні люди мають різні темпи. У мене — понад 50 кг за ~10 місяців. Для когось це може бути менше або більше; все залежить від методу операції, початкової ваги та змін у способі життя.
4. Які ризики та побічні ефекти? Є ранні ризики (інфекція, кровотеча, реакція на наркоз) і пізні (деякі проблеми з нутрієнтами, рефлюкс, інколи «дампінг»-синдром). Більшість проблем можна мінімізувати регулярними оглядами і дотриманням рекомендацій лікарів.
5. Чи потрібно приймати вітаміни постійно? Після операції засвоєння деяких вітамінів і мінералів змінюється, тому зазвичай рекомендовано приймати мультивітаміни та, за показаннями, додаткові добавки. Це краще обговорити з дієтологом і лікарем.
6. Чи буде багато обвислої шкіри? Це індивідуально: залежить від віку, генетики, ступеня втрати ваги та еластичності шкіри. Дехто зберігає хорошу пружність, іншим може знадобитися корекція шкіри вже після стабілізації ваги.
7. Коли можна планувати вагітність після операції? Бажано відкласти вагітність до стабілізації ваги та стану здоров’я — це питання найкраще обговорити з лікарем і гінекологом індивідуально.
8. Коли можна починати фізичні навантаження? Легкі прогулянки — вже в перші дні після виписки. Більш інтенсивні вправи — поступово, за дозволом хірурга. Головне — не форсувати, слухати тіло і дотримуватись рекомендацій спеціалістів.
9. Як я ставлюся до «чітмілів» і смаколиків? Я не відмовляюся зовсім. Раз на тиждень дозволяю собі невеликий «чітміл» — і це працює для мене. Головне — помірність і контроль порцій, інакше організм дасть знати болем або дискомфортом.
10. Яка ваша порада тим, хто вагається? Розглядайте операцію як інструмент, а не як чарівну пігулку. Важлива підготовка, підтримка лікарів і готовність змінити звички. Терпіння і доброта до себе допомагають не здаватися.